Я не можу подякувати тобі, бо ти надто далеко. Я не можу без тебе, а ти й не здогадуєшся. Від мене до тебе — теорема із пошуку спогадів. Теореми то не моє, та я знаю, як спогад пече. Може згадаєш ті теплі ночі, коли ми блукали між тілесним та духовним, між емоцій та почуттів. Ті ночі, що перервались із присмаком осені. Що лишились у забутих фото. У середені мене дощить, та головне, щоб тобі було сонячно. Зараз уже помер сенс довбаних слів. Кожен раз, коли ми вважаєм, що отримали менше, ніж заслужили, всередині нас холднішає. Тому я тремчу від холоду. Бо не маю тебе. Тому люди до біса холодні. Бо не тримають себе. Голодний до теплого, смачного і матеріального, я втратив духовне й прекрасне. Дещо лишилось неясним, та ясно одне — моє кіно закінчилось, в я починаю спочатку, серед нового і незнайомого, чужих обличь і мертвих почуттів. І доки з другого боку скла вбите листя заливає дощ, доки збираються гори бичків біля ліжка, думка про тебе гріє, а потім убиває струмом по серцю.
