В степу, ген, могила
висока-висока,
а в лузі калина
одна-одинока.
В могилу ту правду
живцем закопали,
а в лузі дівчину
кати зарубали.
Йде полем сірома,
у вітру питає:
– Навіщо родився,
як долі немає?
– Щоб тую калину
весною ламати,
щоб правду з могили
мечем визволяти!
Зібрав, гей, ватагу
козак-сіромаха,
став бити, колоти
і турка, і ляха.
Не тії ж бо сили,
не тії мечі –
в саду серед ночі
умовкли сичі.
Козак впав у полі –
вороння годує;
а в лузі калина
донині сумує…
Створено 18. 03. 1988 року, смт. Брошнів (Івано-Франківщина)
Опубліковано: "Моя пісня", Львів: "Сполом", 2004. - 120 с.
С. 106, 107
