Звук наковальні зігріва в тишині,
Дзвінко відскакують іскри металу.
Шрам, що палає глибоко в мені
підбурює стогін, здіймає як хмару.
І вкрадена пісня життєва луна,
шукає господаря на видноколі,
Єдина струна — вона теж одна,
не живе, а існує — на розвалинах долі...
На печалі руїнах владарює пітьма,
приживляючи серце у холодні обійми,
Немає життя. А вона крадькома,
забираючи світло, все продовжує війни.
На колінах благаю й віддаю свою душу,
бо у грудях не чутно, чи існує добро...
Я не знаю чи є я, чи всі біди ці зрушу,
Поверни хоч вогонь, поверни хоч його!
