Різні настрої наводять різні пори року.
Хтось захоплюється білосніжною зимою,
Теплим літом мріє хтось купатись у ставочку,
Хтось обожнює квітучий сад весною.
Я люблю найбільше ранню золотисту осінь,
Осінь-мрійницю, красиву, тиху й різнобарвну:
Стали в парках верби і берези жовтокосі,
Клени одягнулися в рум’янець віднедавна.
Тихо, ніби в задумі, стоять усі дерева,
Наче журяться про те, що осінь наступила.
Іноді вони скидають жовте листя з себе, –
Бо зірвав безжально раптом вітру подих сильний.
Як же ніжно золоті берізки виглядають
Серед цілорічно зеленіючої хвої!
Схожі на могутніх велетнів, що спочивають,
Ось дуби розкрили гілок жовті парасолі.
Високо у небі журавлі курличуть дзвінко, –
Зграями вони збираються й летять на південь.
Гуси десь далеко перегукуються чітко,
Через холод вимушені в теплий край летіти.
Осінь мріє… Неминуче наступає холод.
Птаство емігрує в землі, де і тепло, й ситно,
Тільки горобці й синички цвірінчать навколо, –
Відлітати їм нема вагомої причини.
Листя тихо шарудить у травах золотисте,
Зрідка чути горобців веселі перегуки…
Споглядаю візерунки осені із листя
І захоплююсь гармонією барв і звуків.
21.09.2012 р.
