|
У часи, коли держава стоїть перед вибором «бути чи не бути», коли підіймається питання повноцінного відродження нації, ми звертаємо свої погляди на такий інститут як армія. Останні десятиліття показали, що українська держава марнотратно зруйнувала й «покалічила» свої збройні сили. Не дивлячись на майбутню перспективу, підписувалися Будапештський меморандум, Харківські пакти та багато інших ганебних договорів, згідно з якими ми «добровільно» вдягали на свою шию петлю і повільно, рік за роком, її затягували.
Коли ж настав день Х, і армія була покликана боронити свою Вітчизну від російського окупанта, ми нарешті зрозуміли, що український народ лишився сам на сам із диким звіром, тримаючи в руках не автомат, а купу паперів, які з гучними(але, на жаль, порожніми) словами, ми пхали у пащу чудовиська, намагаючись його відлякати. США та Велика Британія, які обіцяли бути гарантом безпеки й незалежності України, просто відійшли убік і вирішили подивитися чия ж візьме. Замість того аби стати пліч-о-пліч проти хижака і дати йому відсіч, вони висловили свою стурбованість і пустили все на самохід.
У цю скрутну мить у всій красі і виявив себе український народ. На гребені революції, національно-свідомий елемент підхопив ледь живу українську армію і влив у неї свіжу кров, таким чином реанімуючи її від остаточної смерті. Тисячі патріотів постукали до дверей своїх військкоматів, сотні націоналістів вступили до лав добровольчих батальйонів, які створили кістяк нових ЗСУ та МВС. (Взагалі, такий орган як міліція себе тотально дискредитував: тваринна ненависть і жорстокість до своїх співвітчизників під час революції, боягузтво й зрадництво під час анексії Криму й АТО на Сході. Місце цих колабораціоністів мусили б зайняти добре навчені й підготовані народні дружини, які через спеціально створений орган забезпечували б порядок і спокій населення у своєму краю.) Прості пересічні громадяни, відчуваючи свій обов’язок перед Батьківщиною, почали засновувати волонтерські організації, організовувати гуманітарну допомогу з-за кордону, таким чином конкретно показавши, що ми готові стояти за свою землю будь-яким робом, але не здати державних інтересів.
Іншої думки про це наші «вельмишановні політики», які все ще не поспішають підтримувати й розвивати нашу армію, боячись зворотної дії. (У випадку, якщо далі буде продовжуватись та політика, яку веде новообраний уряд, то цілком можливим постає сценарій нової, але вже немирної революції. І вони це розуміють.).
Наше військо нині переживає тяжкі часи. Будучи кинутим напризволяще, воно намагається реанімувати себе й відродитися, наче фенікс із попелу. Для цього необхідно декілька чинників:
1. Законодавча підтримка на вищому державному рівні. Постійний контроль з боку головнокомандувача ЗСУ, а саме Президента України. Наприклад, внесення у держбюджет поправок пов’язаних із фінансуванням армії, введення кримінальної статті і позбавлення депутатського мандата осіб, які намагатимуться лобіювати шкідливі для армії закони, реформування військкоматів.
2. Реформувати ЗСУ на зразок швейцарського або ж ізраїльського війська. Ліквідувати «совкову» систему проходження служби, і відповідно будувати націоналістично налаштовану армію з відповідним статутом та іншими додатковими правилами несення служби.
3. Основою армії зробити спеціалізовані добровольчі батальйони, які, будучи соціально захищеними, будуть зразком того, як треба захищати й боронити свою землю.
4. Створити відповідний центр пропаганди й агітації серед мирного населення, який би займався популяризацією такої професії як військовослужбовець, а також залучав незалежні фінанси на допомогу ЗСУ.
Аби населення вірило й допомагало своїй армії, та мусить відповідати високим моральним та етичним критеріям. «Честь. Гідність. Відвага.» − таким має бути гасло нових ЗСУ. Вічна ганьба й жорстке покарання чекатиме того, хто заплямує честь мундира, змусить людей сумніватися у справедливості дій чи рішень прийнятих військовиками.
Відповідно від початку кремлівської експансії на наші землі в багатьох громадян виникло питання функційності ЗСУ. Для чого існує армія? З якою метою? Які завдання вона ставить перед собою? З огляду на те, яку війну веде Росія з Україною, яке відображення це має на міжнародній арені та на внутрішньо політичній сцені, виділимо чотири головних функції сучасної української армії, а саме державотворча, оборонна (захисна), демонстративна та прогресивна (антиреакційна). Таким чином, розглянемо ці пункти детальніше:
• Державотворча ф-я. Коли немає армії, то немає і держави. Боєздатні збройні сили – це один із показників того, що країна перебуває в стані розквіту і з нею варто рахуватися. Чітко окреслені державні кордони, на захисті яких стоять високопрофесійні війська, ніколи не відчують зазіхань ворогів, бо ті знатимуть, що отримають жорстку відповідь на свою агресію. Відповідно якщо армія деморалізована, а солдати лише й думають, як то дезертирувати додому, бо ніхто не хоче гинути лише за ідею – мається на увазі ідею, не підкріплену матеріально-технічною складовою, – тоді й постає питання, чи можна назвати таку сукупність територій самостійною суверенною державою. Коли ж військо доглянуте, соціально захищене, гарно вишколене, коли в ньому панує високий патріотичний дух, лише тоді держава і її народ може відчувати себе в безпеці як від зовнішнього, так і від внутрішнього ворога.
• Оборонна або ж захисна ф-я. Незважаючи на те, що ми наступаємо на одні і ті ж граблі, але події останнього року довели нам просту істину: не варто покладатися на когось, якщо ми не хочемо, аби Україна була лише в межах Тернопільської, Рівненської, Львівської областей. Коли виникла загроза територіальної цілісності України і її жителів, армія дискредитувала себе на «ура!». Без жодного пострілу анексували Крим, з великими втратами ведуться бої на Сході України. Чому? Бо військо погано забезпечене, командування бездарне, а призовники, у своїй більшості, не вмотивовані. Нам негайно треба реформувати ЗСУ, щоб повернути втрачені землі й надати повноцінний захист тим територіям, що перебувають під загрозою окупації. Армія повинна завжди перебувати у стані бойової готовності і при першому сигналі могти захистити повітряний, водний, наземний простір української держави.
• Демонстративна ф-я. Перебуваючи на високому соціально-політичному й економічному рівнях, уряд держави може дозволити собі таку забаганку, як демонстрація сили. Такими державами є США, Німеччина, Велика Британія та ін. Говорячи про тоталітарні країни на кшталт Росії або ж Північної Кореї, то навпаки, демонстрація військової міці говорить про слабкість того державного устрою, що там панує. Керівництво держави не здатне повноцінно репрезентувати себе на міжнародній арені і завдяки своїй дипломатичній потенції задекларувати ті чи інші вимоги, тому й вдається до примітивного «залякування мотикою». В Україні поки що ця функція лишається не реалізованою (через відсутність боєздатної, оснащеної новітніми технологіями армії), саме тому вона носить другорядний характер.
• Прогресивна або антиреакційна ф-я. У моменти, коли державний лад країни себе переживає, настає мить, яка знаменується народженням нових революційних сил. Існує думка про те, що у чиїх руках армія, той і володар. Це не правильно. Як ми бачимо з всесвітньої історії, військова диктатура ніколи не увінчується успіхом. Хвилі переворотів на Близькому Сході у 2011 році є яскравим прикладом вище наведеної тези. Армія, як частина від цілого, мусить відчувати ті процеси, зокрема політичні, що відбуваються у державі. І коли минула система влади справді стає шкідливою, реакційні сили гальмують поступовий розвиток держави, який відбувається новим шляхом, саме тоді на сцену і має вийти військо як гарант благополуччя та логічного політично-економічного зростання країни. У випадку, якщо збройні сили розбірливо займуть продержавні позиції і встануть на захист інтересів своєї нації, тоді таку зміну влади можна досягти цілком безкровними мирним шляхом. Щоб прогресивна функція була зреалізована, армія мусить мати достатньо сили та авторитету, аби заручитися підтримкою мас і виконати ті вимоги та завдання, що перед нею ставить епоха.
Безумовно, Збройні сили України переживають важкі часи. Чітка антиукраїнська політика наших попередників-політиків, байдужість народу до державотворчих процесів призвела до нашої слабкості і неозброєності. Тим не менш, ми бачимо стрімкий національний рух, на плечах якого здіймається абсолютно нова сильна держава, яка «свого ще докаже». Головне те, що існує єдність між українцями усіх верств і класів, а відповідно є порозуміння в тому, якою має бути зовнішня та внутрішня політика держави, а саме сильна, незалежна, продумана. Роль війська у всьому цьому процесі є доволі проста: дати зрозуміти своїм громадянам про те, що вони в безпеці, що завтрашній день настане, а ворог, який посмів порушити наш мир і спокій, буде вщент розбитий. Слава Україні!
22.09.14
ID:
525161
Рубрика: Проза
дата надходження: 22.09.2014 21:28:29
© дата внесення змiн: 26.11.2014 10:02:13
автор: Олександр Подвишенний
Вкажіть причину вашої скарги
|
