ЗЕЛЕНА МАГІЯ МЕНТАЛЬНО
Увечері 23.04.2014 я сидів в ліжку і записував вірші. Практично всі ми сиділи так, бо в цьому положенні біль у серці найменша. Кожний з нас займався своїми справами - хтось читав, хтось слухав в навушниках музику, хтось закрив очі і медитував, але всі ми насторожено відчували один одного, бо давно вже склалася звичка спостерігати так, адже якщо комусь робиться зле, то слід негайно натиснути на дзвоник і викликати медсестру, а якщо вона забарилась, то голосно покликати її. Хоча який у нас голос? Адже коли нам зле, то ми ледве шепочемо.
Раптом я відчув, що навколо мене змінився простір - став темніший, трохи похитується. А от і цяточки з'явилися перед очима. Я ледве встиг сказати: "Щось мені не так...", як мої сусіди вже натиснули на кнопку дзвоника. Прибігла медсестра. Перше: вимір тиску. 80 на 60! Я здивувався: завжди була гіпертонія, а тут гіпотонія прорізалася!
Медсестра навіть лікаря не кликала - укол якийсь і ноги вище голови. Полежав так хвилин 20. Нібито все пройшло. Але ні - біль в грудях іде хвилями, загальний стан теж немов хвилями то погіршується, то покращується. Я зрозумів, що не зможу спати ніч. І тоді раптом прийшла ідея скористатися Зеленою Магією, але ментально.
Між дачним масивом, де знаходиться наша Дача, і річкою Ірпінь, знаходиться поле, луг. Колись це була пойма Ірпеню, тепер луг, прорізаний меліоративними каналами та торфяником між ними. Шмат вільного простору метрів 700 шириною. За річкою трохи вільного простору і ліс. Гарний, міцний ліс. В який ми завжди ходили по гриби. На самому початку нашого дачнування цих грибів було багато і різноманітно. Я брав до 50 видів! Ніколи із лісу не йшов з пустими руками. Але тепер грибів мало, а видів тим більше, хоча осінню через рік і є гарний врожай опеньок.
Якщо перейти річку в брід, то є два входи в ліс. Ми, як правило, користувалися лівим: йшли повз паркан цехів лісництва і заходили, перш за все, в царство великих і старих дубів. Зразу немов мінялося повітря і я завжди відчував, як мене обгортає воно своєю життядавністю.
Окрім цього, увечері, при заході сонця, ми любили ходити на поле і любуватися небом - відкритий простір, вітерець, хмари, що живописно бігли по небу, зміна зафарбування цих хмар проміннями сонця, яке повільно хилилося до обрію - все це зачаровувало нас своєю красою і усвідомленням величчі куполу неба над нами.
І от я вирішив зробити спробу допомогти собі цим. Подумки почав іти через поле до річки, милуючись небом, потім швидко промайнув шлях до дубів і зупинився на початку їх володіння. Я звернувся до них з проханням допомогти мені і немов почув/відчув згоду. Я говорив: "Прана дубового лісу допомагає мені долати біль і хворобу серця!" Ще з часів моєї роботи над дисертацією я знав про лікувальний ефект перебування людей із хворобами серцево-судинної системи в дубовому лісі (переконливі роботи доктора Гейхмана!), тому занурювався подумки у фітонцидний фон цього лісу.
Всю ніч я перебував в такому стані. У мене трохи голова хиталася від утоми, але я не знав що це - утома дійсно чи той знаменитий стан сп'яніння в лісі, коли заходиш в нього вперше після довгої перерви. Вдень все надолужив - спав навіть без звичного легкого болю в грудях.
Ефект такого самолікування тримався декілька днів. Під враженням його я написав декілька віршів. Але поступово він ставав все меншим і меншим - у мене явно не вистачало сил тримати ментальне навантаження.
Але цей досвід був цікавим.
*******
