І знову дощ оплакує зі мною
Самотність у душі.
Я все своє життя жила тобою.
Написані вірші
Кричали, стукотіли в двері гучно,
Не зміг почути ти.
Вдиратися вважала я незручним,
За стриманість прости.
Із часом до самотності звикають,
Шукають шлях в думках,
Та мріями усе ж таки благають
Здійснитися в роках.
Летять вони сніжинками із неба
Та листям із дерев.
У роздумах минає вік і треба,
Щоб час завмер.
Як в саме ті хвилини із мовчання
Почуєш серця стук,
Воно чуже, та б’ється невблаганно –
Тоді нема розлук.
Самотність повертаеться в минуле,
Майбутньому у світ
Відкрили двері вдвох, а зле забули
Вже до спочинку літ.
