В диму ванільних сигарет,
Під другу порцію глінтвейну,
Відкрила свій мені секрет,
Так, наче я глухий до неї.
Не бачив болі у очах,
Ані журби, ні покаяння,
Загартував її той страх,
Та ликом перешита пам’ять.
Спершу подумав: «Чому я?!
За що мені такі балади?!».
Вона допила мій коньяк.
Зморожусь зараз - буду гадом.
Давно вже друзі так сердечно
Не виливали мені душу,
Мої підозри та безпечність
Вона на мить пропасти змусила.
Не чув ні галасу ні шуму,-
Лише мелодія тих слів
Звучала наче тренувалась
На тих хто слухати не вмів.
Словами мені змалювала
Інакше бачення тих днів,
Вона –то їх всерйоз сприйняла,
А я, виходить,- бабуїн.
