Вона знає,що сильно заплаче
Її син,як лишень захворіє.
Пригорне так...Як світ...Ну,неначе
Він від болю вже збожеволіє...
Знову завтра.Сьогодні не пише.
Він сьогодні іще не дізнався.
Дивно тиша молитву колише,
Дивно Янгол в Архангела вбрався.
І рукою так в шибку.Дзеленькать
Змокла тиша дощами зморена.
Він ще прийде.Така веселенька!
Та взуває чоботи Марена.
Чом стоїш під вікном?!Не озвуся!
Ось синочок прийде.Прийдуть внуки.
І ходила старенька весела,
Лиш не слухалися чомусь руки.
Хто це в шибку зраненька дзеленькать?
Це приїхав синочок рідненький?
Ні,це ніч.Лягла спати старенька...
Він десь мокне...Напевно...Рідненький...
-Відчини...
Це тихенько Марена.
-Відчиняю,-озвалась старенька.
Рученята,які холодненькі...
Личко,личко,яке ж ти бліденьке...
І не знала,що смерті озвалась.
Та давно чатувала,ходила...
Промовчала б...Живою б осталась...
Дочекалась,кого так любила...
Вмили тіло сусідки старенькі,
Хто б сльозинку пустив за старою.
Домовину крізь двері вузенькі
Тяг сусід лише із самотою.
Треба б тричі пустить на земельку,
Тільки віз десь півдня тут чекає.
-Поможіть хтось підняти стареньку!
Старий дід домовину тримає.
Кінь старий зупинявся тут тричі,
Хай би ненька як слід попрощалась...
Чом Марена у світ другий кличе?..
Я ж синочка своєго чекала!..
І душа не стояла над тілом,
Бо дитятко не бачить рідненьке...
Ну яким же ти занятий діло,
Що грудинку не кинеш в земельку?..
Та любила його навіть мертва.
На дитя ображатись не можна...
Ой Марено,яка же ти вперта...
І чому ти і досі голодна?..