Ти віриш, що закоханість - прокляття?
Воно ж приходить завжди, не в той час.
Розпалює у серці нам, багаття,
І безкінечно довго губить нас.
Любов, тебе, від пекла не врятує,
Бо покохавши, думаєш про гріх.
Шепоче ревність:"Хто ж її цілує?
Чи цілувати я б її, так, зміг?"
І розум більше не тобі належить,
Прокляте серце, полонить його.
Лиш "нею", всі думки тебе обмежать,
Лише "вона" є сенс життя твого.
Забудеш, навіки, про все логічне,
У голові хаос- думки й бажання.
Скажу по-правді, зовсім не магічне,
Оце прокляття з назвою- кохання.
Воно немов підсадить на наркотик,
Якого тобі завжди буде мало -
Це до коханої миттєвий дотик,
Торкання губ, і все, душа пропала.
І з кожним днем, захочеш мати більше,
В обійми взяти все її тепло.
І так тобі ставатиме все гірше...
З прокляттям цим вже людство полягло.
Закоханість- не подарунок Раю,
Бо в ній солодкий гріх і забуття.
Спитай себе "Я це прокляття маю?",
І будь готовим втратити життя.