Вийшов вночі хижак на полювання.
Шукав він свою жертву аж до рання.
Шукав, знайшов... та раптом він упав,
Стрілу впіймав, прямо у серце...
На нього інший хижак чатував.
Вовк помирав... мисливець поряд став,
І в очі глянув... і побачив вовчу душу.
Забрав її з собою він, залишив лише тушу,
На розтерзання ішним хижакам.
Мораль вірша у тому полягяє,
Що програє не той, хто помирає,
А той, хто сутність свою забуває,
Бо всі ми хижаки, серед нас жертв немає.
