Журба за домом душу навпіл рве
крізь плюскіт хвиль, безмежжя океанів
полину в далечінь і в серці оживе
нестерпний біль зьятривши давню рану
я голубом летітиму крізь час
туди де чорнобривці рясно квітнуть
туди де частка кожного із нас
де жовте поєдналося з блакитним
примарний дух, чи то моя душа
нехай земля здригнеться під ногами
лісною мавкою, то плаче то втіша,
на згарищі полишеним врагами
нехай сльозами землю окропить
біжать струмки солоними стрічками
кривавий місяць в небі мерехтить
розбійники клянуться небесами
куди я втрапив, де мій рідний дім
чи то я в пеклі разом опинився
чи то я у вертепі зупинився
чи то відьомських кострищ чорний дим
де тільки глянь занедбані хатки
в обійстях газд панують вурдалаки
а козаки мов сірі небораки
склали у погріб грізні бунчуки
а панство разом в Києві зійшлось
мов ті баби що десять при надії
продавши кров і плоть, як ті повії
лишень Тарасу місця не знайшлось
вони нас навпіл хочуть розітнуть
бо ми занапастили Україну
діди здригнуться наші в домовинах
а наші діти нас і проклянуть
о рідна ненько! З попелу повстань
гостріть шаблі, зберіться з духом браття
мов Фенікс що народиться з багаття
в останній бій без марних сподівань.