Усе. Війна. Нарешті доборолись.
Проливається, немов водойма, кров,
І, звичайно ж, влада "прокололась",
Задвигнувши до Києва засов.
Вже за десяток звичайніських людей
Поклали за країну душу й тіло,
І "реквієм" вже грає Амадей
Навздогін у вікно, в яке душа влетіла.
Вогонь, стрільба, гул вибухів і крики
В'їдаються в стурбовані серця,
І дві незграбно скручені патики
Стирчать прямо над лобом у мерця.
Нам лячно, так. Це треба пережити,
Запам'ятати цей урок нам на віки:
Країною нам треба дорожити,
а не слати її-неньку "на штики".