Свіча горить ,а душу рве від болю.
Це світло вічності осяє шлях:
- Ми не хотіли розлучатися з тобою
Матусю рідна,але смерті жах...
Зненацька у безодні тьму
повів ,і навіть не спитав,
Я розумів,що не живу …
- Матусю,я ще не кохав…
- Чому свіча, скажи,чому?
Як чорна хмара,мами силует
І сліз нема,зітхання крає тьму.
Горить свіча,а в серце б’є багнет
Ніхто не втішить,сина не вернеш
І сутність втратило її життя.
Глибокий погляд лине до небес,
Горить свіча,горить свіча .
5.03.14.Б.О.
