В журавлині ключі я вплітаю пекучі тривоги,
В їх "курли" я вчуваю і сум свій, і муки, і біль,
Я в них крила прошу до батьків долетіти порогу:
Скуштувати я хочу згорьовані хліб їх і сіль.
Обійму нагідки, що плекали матусині руки
І зберу пелюстки, мов дитячі надії мої,
Бо оті нагідки – то цілющі небачені ліки,
Що у мріях я брав у далекі незнані краї.
А тепер журавлів би просив, щоб до вас долетіти:
Надивитись на вас, постарілі нагідки-батьки,
Я хотів би у вас лиш одного прощення просити
І молитись за вас, щоб жили ви щасливо віки,
Щоб духмяні квітки усі болі й тривоги забрали,
А в насіннях теплилась одна незрадлива любов...
І тому, що зібрав насінин нагідочок так мало –
Перейму журавлів і проситиму крил у них знов...