Не зачиняй своє серце, я ж маю від нього ключ.
я не хочу стояти на дворі, впусти мене всередину.
Несподіванко долі, не муч мене більше, не муч,
ти в моєму серці завжди, я в твоєму - якусь годину.
Несподіванко долі, я вдячний тобі і за це,
за годину, хвилину і навіть за мілісекунди.
Під повіками завжди ношу я твоє лице
й ніжність дотику рук пригадую щосекунди.
Знаю я: як було, так не буде вже більше ніколи,
не набридне стояти під серця твого дверми.
Ти завжди у мені, несподівана примхо долі,
це для тебе є я і ти, а для мене лиш "ми".
3.3.14
