Я часто задаю собі питання:
чи це мій світ, і де мій світ? Агов!
Кажу я це далеко не востаннє,
не чую відповідь - лиш тисячі розмов.
Бо люди - іноземці, країна - чужина,
не розумію жодної розмови.
Я тут прибулець, я всім - не рідня,
хоч колір той самий нашої крові.
Я часто сам себе в душі питаю:
Це світ дивний, чи я не маю смаку?
А потім розумію: вовча зграя
не приютить скаженого собаку.
Він може вить на місяць краще вовка,
і зуби скалити страшніше сіруватих,
для вовка не страшний простий собака -
йому страшний собака біснуватий.
О вибачте, присутні поруч мене,
за клопоти, що завдавав розмовою дурною.
Як був неправий, Бог мені ще верне.
Чи справді "не такий"? Такий!
Я насолоджуюсь грозою.
