Камінна церква багровить кровінням,
Квилінням з птахів над замерзлим (г)(м)орем,
Що з надр вирує, але не лине звуччям
Остиглих слів до душ,
Бо вух нема,
Їх відрізали голіруч.
Намолені слова зростають
Квітом на килимі снігів,
Але вже зчервонілись ноги
Від страти істин берегів.
Тож слався, Логосе,
На видноколі чуд,
І ославись розлюдненням
Із розтеплілої води,
А потім відійди,
Щоб я могла відчути,
Бо розум страчує усе,
А надто вже твої слова,
Що пристрастю
Пророщені
До жертви
З Богодня.
