Душа моя любить гастролі
і кличе у мандри мене,
розвіявшись вітром у полі,
погладити небо ясне.
Побавитись зайчиком сонця
на плесі заплави в ріці
і з денця річного віконця
почухати хвиль баранці.
Душа моя любить стрибати
на бронзових яках в снігу,
а потім у хмарах зіткати
веселки строкату дугу.
В підніжжі китайської брами
гойдати папірусний пліт,
оленем, запряженим в сани,
гайнути із тундри в зеніт.
З полярної ночі – у тропік,
у синю ясну далину,
податись кудись світ-за-очі
і не прокидатись зі сну.
Душа моя проситься в мандри,
в тібетську нірвану пустель
під шепіт буддійської мантри
гойдати морський корабель.
В червоних вітрилах купатись,
з піратами взяти бліндаж,
з полону на крейсер піднятись
по Банковій на абордаж.
А поки таке не збулося,
летіти під гострим кутом
чесати Алісі волосся
по черзі з чеширським котом.
Душа моя мріє зустрітись
з героями всіх казкарів,
і сяйвом полярним укритись,
щоб спальний ковпак не згорів,
скоритись ідеї високій,
пролитись зерном в закрома...
Душа моя вірить у спокій,
та спокою в серці нема.
