Гарна жінка, така ніжна,усміхнена, наче тиха верба, розкуйовдила волосся,даруючи вітру нову забавку.Стоїть біля ароматної кавярні,натягуючи на холодні пальці теплі бабусині рукавиці із козячої шерсті.Раз за разом видихаючи білі хмарки у безмежний зимовий простір,завернулася равликом у власному розумі, втративши орієнтир у незкінченних запитаннях :" а чи не попоїсти мені пляцочку із смачною гарячою кавою? " А може у голові розумній мудрій лунають запитання про вічне і таке таємниче... хто б знав ...та за вікном сутінки, і перші зірочки зявились у морозному, темному безкрайному небі.,наче квіточки на її тендітній сорочині, які нагадують вічну весну і аромат конвалій..
Та ні, не на цій сорочині, а на тій, яку вона так любить, яка завше пахне рідною хатою, в якій можливо вона пізнала радощі та перші сльози, яку так лагідно береже у своїй шафі, наче перлика ,що не хоче розтаватися із своєю мушлею...
***
Згадай у цей зимовий вечір
Про скриньку і старенькі речі..
Відчуй,як зорі обіймають,
На хвилях радості гойдають!
Постав засніжену платівку,
Хай спогад огорне домівку…
Слізьми щасливими пролийся,
Вином зі спогадів напийся!
Дуже вдячна за ваш коментар! 
Дуже вдячна Вам 
