На своєму полі я господар долі.
Що де не посію, вродить золоте.
Тут онуки й діти виросли на волі...
Тільки в бездощів’я всі рядочки кволі,
тільки під дощами гречка не цвіте.
На моєму полі стеляться барвінки,
пахне вечорами росами трава...
Все давно почате з першої сторінки,
в’яне материнка для чужої жінки,
хоч на плечах ніби є ще голова.
А за власним полем все за частоколом,
і броня суцільна, і колючий дріт...
Та дістануть навіть за полярним колом.
Глипають в дві дірки, чи не ходжу голим,
чи засохли знову дерево і плід.
А за муром поряд – луки та озера.
Майорить наш прапор. Ходять пацани.
Світить між фонтанів мармурова стела...
В катерах дебіли строчать децибели,
щоб за них боялись слуги і пани.
А в чужому полі – куплене весілля
аж кипить луною в дзеркалі води.
Тільки не від цього в голові похмілля...
На моєму полі, наче у підпіллі
рохкає й регоче наволоч орди.
