І потяг ніс мене додому,
З дощу і мряки в подихи зими.
Тут було тепло, за вікном морозно,
І десь тікали в ніч мої думки.
Покрита снігом земля мокра,
Розбиті теплотою дві струни.
Вертатися туди іще не можна,
Я бачу лише ніч, не бачу сни.
Енергія штовхає, сильний протяг,
Стовпи рахую прісних цих мереж.
Що і не в силах зупинити потяг
Серед штучно насаджених дерев.
Я знаю завтра буду вдома,
Привітно ранок обійме поривами вітрів.
І вже зникає важка втома
Від погляду засніжених дворів.
Диспетчер скаже: «Потяг їде далі!»,
Із сумом проведу останній я вагон.
Привіт, кохана, я удома!
«Зупинка ваша!» ,– обірвався сон.
