Серед сотень нервових зривів, всіх істерик і зайвих кроків
Рахувала б я твої вії й все, що нам не вдалося поки.
І чекала б тебе годину на вокзалі, на лавці, вдома,
Щоб ти знав, як то - просто бути і яка від щастя оскома.
Нам лишилось багато вулиць, є ще час приховати шрами.
В дефіциті вакцини віри, а самотності - кілограми.
Я втікаю сама від себе, щоб знайти десь тебе у зливах.
Ти заплутався, певне, в мріях, в пурпурових моїх вітрилах.
І в якійсь із твоїх історій, у котромусь з рядків про весни
Моє щастя здригнеться тихо, моє щастя в мені воскресне.
Ти блукатимеш, мабуть, поруч, за воротами безнадії,
Я ж мовчатиму майже дико, рахуватиму твої вії.
... чуттєво, емоційно ... чудові образи ... усе це в поєднанні дало бажаний результат ... хоча спочатку були почуття - глибокі і сильні, світлі і мрійливі
Fairytale відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
рахувати вії - ааа...кайфово)
мені це чомусь нагадало мій твір, де я писала, що буду рахувати лінії на долоні
а взагалі - сподобалося
І чекала б тебе годину на вокзалі, на лавці, вдома
особливо ці слова, ніби й прості, але скільки в них тепла і сподівань
Fairytale відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
не знаю, що легше рахувати: вії чи лінії на долоні. як знатиму - скажу
дякую
