Аркуш паперу на столі...
Думки загублені на ньому,
І знак питання на стіні
Кричить безслівно знов "Для чого?"
Сотні питань зривають дах,
Бо відповідей не існує,
Хіба, вони прийдуть у снах
І утопічний світ змалюють.
Лист незакінчений вмирає,
Не знаю, що ще написать.
Не маю слів... Ніхто не має,
Бо як безвихідь описать?
Сумую я... Душа сумує...
Черствість вбиває й егоїзм.
Теплі слова вже не чарують,
Приносять лише біль й трагізм.
Так важко, що й не зрозуміти,
Чи я живу, чи просто є.
А так хотілося радіти,
Коли на шлях життя стаєш...
Ті перші кроки у незріле,
Доросле, молоде життя...
Від них у серці накипіло,
І мозок струєний сміттям!
Ті перші власні помилки
Незмінним алфавітом є,
Вони складають ті книжки,
Якими є життя моє.
