Я тут недоречна, як ртуть, що тече по підлозі -
прибрати б, нарешті, та кожен боїться за себе.
У пересторозі гуркочуть вітри за стіною.
Зі мною не варто вертати в минулі процеси
залежності від абсолютно людей незалежних.
Бо вже на керунку до навстіж вікна розпростертого
чіпляють за вени - торочаться на кілометри,
я час обганяю за відстанню - бути кометою
згодилося б на противагу статичному злету.
У колі знайомих обдертих до плоті людей
виснажливо дихають - дихають мною виснажливо.
І через долоні , промоклі водою підземною, щоки
просочую безвістю щемною. Крапля за краплею.
Крапля за краплею падають.
Згустками тіні втікають за двері прочинені:
видиво плям на асфальтах та автошляхах -
котиться ртуть по заметених кроками вулицях…
прочитав перший рядок "Я тут недоречна, як ртуть, що тече по підлозі" і вже подумки поставив "+". Тут "виснажливо дихають - дихають мною виснажливо." уже було два плюсики.І закінчення "видиво плям на асфальтах та автошляхах -
котиться ртуть по заметених кроками вулицях…" теж плюс. Не банально, але й не дуже оригінально.
Іванна Шкромида відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
таке - ні риба, ні м'ясо, правда?
дякую за відгук!
