Я тут недоречна, як ртуть, що тече по підлозі -
прибрати б, нарешті, та кожен боїться за себе.
У пересторозі гуркочуть вітри за стіною.
Зі мною не варто вертати в минулі процеси
залежності від абсолютно людей незалежних.
Бо вже на керунку до навстіж вікна розпростертого
чіпляють за вени - торочаться на кілометри,
я час обганяю за відстанню - бути кометою
згодилося б на противагу статичному злету.
У колі знайомих обдертих до плоті людей
виснажливо дихають - дихають мною виснажливо.
І через долоні , промоклі водою підземною, щоки
просочую безвістю щемною. Крапля за краплею.
Крапля за краплею падають.
Згустками тіні втікають за двері прочинені:
видиво плям на асфальтах та автошляхах -
котиться ртуть по заметених кроками вулицях…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=432134
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.06.2013
автор: Іванна Шкромида