Ти знаєш,
і ти все бачиш.
кімнати
і квадрати,
не їсти, не спати...
ти пробачаєш
і виганяєш.
по колу час.
з'являєшся - зникаєш.
від сліз ти сліпнеш,
від них ти гаснеш
шукаєш літо,
воно ж невчасно
приходить завтра,
приходить вчора,
росте як гори
або як горе.
Росте мій смуток,
як твої діти.
Одна як квітка,
інший як камінь
і син-дитина
як твоє сонце.
В кімнатах стелі,
в кімнатах пусто,
кімнат пустелі
у ліжко впали
піском летіли.
Невже ти знову
плачеш?
Куди подіти?
всі твої сльози
і твої руки
під жовте листя
позагортаю,
заховаю,
зігрію,
задихнешся,
полюбиш,
не проснешся.
Заспіваєш,
закричиш.
Насправді лиш мовчиш.
Сміявся
так дзвінко
твій травень -
твоя отрута,
отрава
і трави
зелені,пахучі, в росі...як в раю.