Ти можеш бути, крихітко, з ким хочеш:
(Однак мене взірцем не обирай)
Вдягти тунічку, йти собі між очі;
Зоставити сердешний неврожай.
Ти можеш стати, крихітко, ким хочеш,
Змінити все і всіх в своїм житті.
Знайти роботу з ранку до півночі,
Лічити зморшки після тридцяти.
Ти можеш вперто злитися на те, що
Я завжди мушу бути сам на сам.
Та справа не в тобі і, вже ж, не в тещі.
Хіба віддав би крихітку «за так»?
Чи ти кохаєш осінь, як раніше?
Колись, вона не мала переваг,
І дощова, й сади були бідніші.
Тремтливе листя мокло на очах.
І під рожевим сонцем розгиналось
Майбутнім попелищем для снігів.
Я звав тебе, а ти не відізвалась,
Плела собі віночок з кетягів.
Чи ти носила біле? – Пречудово!
Дивлюсь на вас крізь дірку вітража.
Я не знайду себе в твоїй промові,
Та ти завжди знайдеш себе в віршах.
Над серцем височіють частоколи
І ґніт не тисне у твоїй душі.
А я ніколи, крихітко, ніколи
Від щастя не писатиму віршів.
тра 2013
