Знов падаю навколішки й підводжусь знову,
долаючи нелегкий шлях цей-лабіринт життя.
То навмання,сліпцем, без досвіду й невміло,
то смолоскипом крізь пітьму,крізь негаразд буття.
І ті,хто поруч йшов,чи ще ідуть зі мною,
хтось загубився по життю, когось вже навіть і нема.
Вже й скоро рік,як відійшла у Вічність рідна Мама.
Втішаюсь тим,що в пам'яті Вона навік жива...
Напевно знаю-більша часть шляху здолана.
Та й що?Не переймаюсь з цього приводу і не тужу.
Якби з початку все почать-лишив би тіж самі життя налаштування
всим задовільний я й тихесенько свій Хрест несу.
Щоб не казали-я живу в гармонії з собою.
Як Всесвіту молекула:велика,в той же час й дрібна.
І акушер,і батько я й щастлива мати-породілля,
і світлооке,з усмішкою щирой,немовля!
Інтроверт відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Велике спасибi за Вашу увагу i оцiнку мого твору!Пишу Вам зараз з Канарських островiв,а саме-Розарiо,бо моряк за фахом.До речi,бував i на Тайванi кiлька разiв.All the best!!!
Дуже гарний вірш,трішки підпрацювати(часть рус.слово,щирой,всим) ми помиляємось всі, а коли хтось прочитує зразу видно,моє вибачення.
Інтроверт відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Не вибачайтесь!Дякую Вам за Вашу увагу і пораду!Дуже таких категоричних,радікальних помилок я не бачу-є відступ з правил(маю на увазі граматику).Але,все одно,приємно і дякую!!!
