Шкільний коридор
Школа.Зал.Неприродні фігури.
Скрізь скривавлені трупи лежать.
Невичерпні, нестерпні тортури.
Чути крики смертних проклять.
Я неначе в якійсь прострації.
Кислотне світло дійсність скривило.
Йде реальності деформація...
... Все шуміло, кричало і вило...
Закриваючи рот від нудоти...
Стільки крові безформних макетів...
Ані радості, ані скорботи.
Наче мертвий на турнікеті.
Це теракт чи яка ще проява!?
Всі ж годину назад ще жили!
Ні.Це хвора малює уява.
Ні.Це нерви які підвели...
Урок смерті
Урок. За партами зомбі. Мовчати.
Не подавати ознак живої людини.
Вони здатні лише вбивати.
Морально нищити, кожну хвилину.
Бурмочуть.Не слова, а формули і числа.
Похмурий погляд між скляних очей.
Система мозку... Здохла чи зависла?
Шукає виходу.Вікна або дверей.
Реве юрба: урок, відповідають.
Лунають постріли і голоси.
Потоки крові.Зранені здихають...
І сатанинські знаки для краси...
...Знов в прострації.
А кати покращують свої вміння.
Підвищення кваліфікації -
Садизм передають новим поколінням...
"Залиш надію, кожен хто заходить!"
Настала паніка, немає порятунку.
Німіють тіні.Голови.Об сходи,
- вдаряються й тікають за лаштунки...
Секунда
Єдине свіло в нестерпних днях:
кілька хвилин дороги.
Спокій не бачити навіть у снах.
Відпочити не мати змоги.
Техногенне небо роз'ятрює очі.
Йде потяг смерті, суцільний кошмар...
Під нього б кинутись.Жити не хочу.
Але заслабкий удар.
Надто повільно смерть курсує.
Надто розмитий курс позначаю.
Я її кличу - вона не чує.
А я і без смерті давно здихаю...
Останні секунди волі примарної.
Потім жахи нові почнуться.
Знайте, в тілі людини бездарної
все ще певні надії б'ються...
Моторошна мовчанка
Похмурі вулиці.І тіні... Знову тіні!
Ти - також тінь.Лиш привид існування.
Отак існують цілі покоління:
у товщі марного чекання...
Холодні душі.І пусті серця.
В нас тут зима панує цілий рік.
Мені мої страждання до лиця.
Тут всім пасує депресивний сніг.
Ми всі закохані!В ненависть...
Криваві сльози по блідих щоках...
Серця скривавлені і в погляді безжальність:
у нас в самих перед собою страх...
