Я не можу вже казати,
Того Богу на землі,
Я не можу зневажати,
Твого серця у вогні.
Де до хати спочивати,
В хаті батько, й рідна мати,
Кають Бога боючись,
За гріхи минулих літ…
Вигнали мене на пліт.
Бо такого серцю кожнім,
Без весілля і турбот,
Без падіння і висот,
Не потрібно в хаті жити,
Там де батько, мати, діти.
Краще в світі заблукать,
І по миру мандрувать.
Так я більше не побачив,
Ні хатини, ні садку,
Ні дороги, ні стежку…
Залишився сам на світі,
Бачив як зриває вітер,
Ті, колись живі місця.
Від початку, до кінця.