Виплутані механізми із
спокоїв однодення -
рівно день, як накрило...
до горла - межею часів
вісімнадятим місяцем ревно
мозолила двері,
доки стіни не зсипались
дірками зшитих хребців..
Доки навколо спека
занедбано в пазуху шпорталась...
Підіймала допоки розвішані
в стелі хрести..
Сухість неба молилась
на лікті , укриті мозолями,
вісімнядцятим місяцем
пальцями гризла ключі
попри звук магнетизмів
настінних прикрас - вередливостей
моя крайність сходила
за межі безлюдних світлин...
я любила дивитись
на тих, кого кликали вічності,
аж щеміли розвалини
млосних сліпих глядачів...
Перекрили драбинами
верхні покриви віконниць...
і не глянути в тебе -
ще, певно, віки пробіжать..
мене спокій любив
укладати на фото мисливиці -
аби в закутку жертвою
бути
своїх перевтрат
О, сліпі читачі,
Подивіться на прояви вічності.
Почитайте вірші,
як що зможете -
пальці ж бо є.
Хоч мозолі на ліктях,
читайте не ліктями - пальцями,
А то швидко посипляться
Місяцем зшиті хребці.
Іванна Шкромида відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
