Все завершилось так, як належить тому, у казки щасливий кінець -
Дракон помирає забитий на смерть, царівна іде під вінець…
Вивчаючи Історію, слід зважувати на одну важливу обставину - Історія пишеться переможцями. В цьому є свої плюси, але є і мінуси. Бо переможці завжди герої, а роль лиходіїв дістається переможеним. Євангеліє це стосується також і в повному обсязі.
Немає Бога іншого, крім того, що в серці і Царя - крім того, що в голові. Ось така проста істина мала зруйнувати недоліки Старого Заповіту й відкрити шлях до Царства Небесного. Але саме цю істину безжально затовкли ногами, забили в пил й завалили ворохом старовірного мотлоху.
Дуже важко, а то й неможливо пояснити, чому за нагорну проповідь та "возлюби Бога свого, ближнього свого" Христа прирекли на смерть. Це аж ніяк не суперечить фарисейській заквасці, не підриває устоїв і не вартує смерті.
Але факт розп'яття мав місце й вимагав аргументації. Назвати справжню причину - Бог в тобі, а не десь і хтось - самому прокричати на весь голос те, чого прагнеш приховати. Тому придумали казку про жертвенного агнця, сумнівну, але надійну.
Здавалося б - правда. І постраждав, і мученик, і по писаному. Тільки, з яких це пір добро стало досягатись злими методами? А принести в жертву невинного за гріхи інших - це і є зло. В які б благородні шати воно не рядилось.
Петро, прозваний каменем, і не тому, що мав стати основою майбутньої церкви, а тому, що не здатен був прийняти та зрозуміти слова Євангеліє. Петро, істинний син свого народу, щиро вірив у Месію - Царя, посланого Богом для керування на благо іудеїв. Щиро вірив, що Ісус - Месія й чекав, коли той займе царський (іродівський) трон.
І велике було його розчарування, коли останній відмовився правити. Бо немає Бога іншого, крім того, що в серці і Царя - крім того, що в голові. Кожен сам мав відшукати свою дорогу до Бога, до Царства Небесного. Точніше - дорости до нього, завдяки набутому в пошуках досвіду та його переосмисленню.
Не такого чекав Петро. Він бачив переворот та мудре правління Обраного, як то обіцялось пророками. Натомість, йому пропонувалось дихати глибше й самовдосконалюватись.
Та не на того напали. Був спосіб розставити всі крапки над і.
Вибір між життям та смертю. Реальна загроза життю. Коли ти Син Божий, то небесні легіони прийдуть та порятують тебе. Всі побачать, хто ти, перелякаються, поклоняться, а Обраному не залишиться нічого іншого, як кинути свої хованки та прийняти царювання.
В іншому випадку… доведеться визнати, що Симону Петру, і не тільки йому, довго морочили голову, і тоді лже-Месія не уникне заслужененого покарання. Безпрограшний варіант.
Пишу "не тільки йому" з огляду на те, що було й те, що трапилось. На прихід Месії чекали задовго. У кожного було своє бачення процесу і відповідно до цього бачення формувались своєрідні групи та течії. Дуже імовірно, що Петро входив до однієї із таких груп ще до зустрічі з Христом. Тому, поставити вчителя перед крайнім вибором - швидше за все було узгодженим рішенням. Потім, саме він очолив першу християнську общину, що важко зробити без підтримки, як всередині, так і зовні.
Звичайно, все це припущення, які дуже відрізняються від офіційної версії. І Петро може бути зовсім невинуватий, або його використовували та ним прикривались, але…
Чи не кричали: "Якщо ти Син Божий - то порятуй себе"?
Чи не Петро пішов слід за Христом після арешту й тричі зрікся? І як саме - то свідчення самого винуватця.
Чи не повісився Іуда так, що його черево розійшлося, а нутрощі вивалились назовні? Читай, його зарізали й повісили, або навпаки. І цю звістку саме Петро приніс.
Чи не Петро перелякався до гикавки, коли до нього привели воскреслого Христа? Замість того, аби зрадіти.
Чи не перед Петром раптово помирали члени комуни, хто буцім приховав від общини частину статків, але так і не встиг сказати й слово у своє виправдання?
Чи не Петро був першим редактором Євангеліє? Євангеліє, в якому він камінь в підмурку церкви, а не черствий мінерал, нездатний прийняти та проростити в собі Слово Правди. Євангеліє, в якому зрадник Іуда, а не він сам. Євангеліє, в якому всі чекають на новий прихід Царя та Бога, замість того, щоб шукати та ростити його в собі.
Шляхи Господні непередбачувані. Що було, то було й на те є свої причини. Нам часто подають правду за обман, а обман за правду. І щоб не захлинутись в болоті брехні, потрібно, принаймні, не брехати самому собі.
Можна вірити, що чиясь смерть очистить твої гріхи, але це неможливо і безглуздо. Чисто не там де прибирають, а там - де не смітять. І це справа кожного.
Бо Немає Бога іншого, крім того, що в серці і Царя - крім того, що в голові.
ID:
416697
Рубрика: Проза
дата надходження: 08.04.2013 12:40:22
© дата внесення змiн: 23.04.2013 17:00:52
автор: Aheya
Вкажіть причину вашої скарги
|
