Я лист, що впав з небес на землю,
розірваний дорогами життя,
так хочеться побуть лиш на хвилину,
над прірвами чужого каяття.
попильнувати, як збрехали люди,
чужинцям з іншої галактики доріг.
залишитись одним, не на годинку,
а на продовжений чеканнями цей рік.
летить не час, летить його хода.
вона, мов пронеслася крізь століття.
вона не зможе більше бути молода,
коли опали близь шосе суцвіття.
тримтить рука, тремтять її роки.
автомобілі вже не чекають більше,
життя твоє позаплітали павуки
і час настав, щоби читати Ніцше.
Я ніби лист, що впав з небес на землю,
запилений дорогами життя,
бо так не хочеться залишитись одною
над прірвою, чужого небуття.