Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Осіріс: Пілігрими часу 5 - ВІРШ

logo
Осіріс: Пілігрими часу 5 - ВІРШ
UA  |  FR  |  RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека
України
| Поети
Кл. Поезії
| Інші поет.
сайти, канали
| СЛОВНИКИ ПОЕТАМ| Сайти вчителям| ДО ВУС синоніми| Оголошення| Літературні премії| Спілкування| Контакти
Кл. Поезії

  x
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<


e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >
Зараз на сайті - 1
Пошук

Перевірка розміру



honeypot

Пілігрими часу 5

Осіріс :: Пілігрими часу 5
Частина V

  Мажару знову дрібно трусило по ґрунтовці паралельно шосе. Розчавлені останніми подіями чумаки, похнюплено мовчали. Мольфар, у позі ембріона, до якої призвичаївся за десятилітнє ув’язнення у довгошиїм глечику, похропував  поміж мішків солі. Воли сумирно виконували свою тисячолітню справу. Їх не проймали ані пекучі промені сонця, ані галасливий потік машин, що нескінченно проносився повз і дзвінко горланив на незліченних вибоях ресорами та підвісками «хвалебну оду» Дорожньо-ремонтній службі. Цю ідилію час від часу переривали пронизливі зойки клаксонів «крутих іномарок», що закликали знахабнілі авто «бідніших» собратів поступитися їм залишками дороги. 
  Але, за законами жанру, так не могло тривати довго, і нова пригода вже чекала на побратимів під покровом бетонної автобусної зупинки. Тільки-но чумацький кортеж порівнявся зі спорудою, як з неї виповзла худорлява коротко стрижена постать у світлій, з розтягнутою горловиною, футболці та чорних пролампасованих спортивних штанях. «Стильний» образ постаті довершували біло-сірі облізлі кросівки, виробництва іще одного китайського промислового гіганта - «Nаike» та сумка із зображенням листя конопель, від ваги якої її власника перекособочувало на одну сторону. Взрівши до цього небачений транспорт, із майже беззубого рота незнайомця вирвалося:
-  Вау! Вот это приход! А говорили, трава галимая! Ты смотри, как штырит! Вот это приход! Какие глюки, а?!
  Вражені його лементом, воли різко зупинилися. «Глюки», мало не осідлавши тяглову силу, підскочили і нажаханими очима витріщилися на подорожнього. Лише мольфар, чи то стомлений, чи може з якогось іншого дива,  не прокидаючись, перевернувся на інший бік і засопів, мов циганський міх.
-  Пацаны, вы в натуре? Здесь, сейчас..? Со мною? Или это у меня галюны? – загундосив володар спортивок.
  Андрій озирнувся на відьмака і зрозумівши, що допомоги від нього чекати не варто, перевів погляд на подорожнього, сполохано промовив:
-  Ні, ні добродію – ми в натурі!
  Козакові чомусь здалося, що тільки таке зізнання задовольнить незнайомця і відведе від них можливу загрозу. І це, справді, спрацювало! Зайшовшись реготом та склавши пальці у комбінацію, яка відома сучасникам під назвою «коза хеві металу», або «круті понти», дивний чоловік вигукнув:
-  Опа, они ещё и базарят! Вот это ганджюбас (одна з численних назв конопель)! Ну, прямо Чюйка! Я вам отвечаю! Вот это шняга..!
  Вислухавши цей потік «наркоманського сленгу» і не второпавши, чи радіє незнайомець їхній зустрічі, а чи лається з цього приводу, козак штовхнув у ребра принишклого Петра. Не відводячи погляду від «навіженого», котрий невпинно реготав, пританцьовував та вимахував зігнутими у ліктях руками, він прошепотів:
- Дивний якийсь цей чужоземець. Говорить, говорить. А що говорить? Я ні дідька не второпав. Не мовчи, скажи бодай хоч щось, бо ще ненароком образимо добру людину.
  Виведений Андрієвим ліктем зі стану анабіозу, Петро надзусиллям зліпив гримасу віддалено схожу на посмішку і пискляво сказав:
-  Гарний мольфар – мертвий мольфар.
  Почувши це, «чужоземець» різко замовк. Чи то від нечуваного слова «мольфар», чи від того, що скінчилася дія опіату, він змарнів на очах та припинив істерію і, глибоко присівши на узбіччі (коліна майже діставали до кінчиків вух), звісив худі безвольні руки та заплющену голову поміж ніг.
-  Що ти накоїв йо-лоп? – гнівно закричав на побратима козак і перехрестившись додав, - Він же з остраху представився!
  Почувши таке «новопреставлений» підвів голову і, не відкриваючи очей, почав обома руками нервово чухати голову, потім ніс, щоки та шию.
-  Та ні, живий! Он бач, як бліх ганяє. – Знімаючи з плечей камінь за загублену безневинну душу, з полегшенням озвучив побачене Петро. – Бачиш – живий! Не приставився!
-  А шо, я не представился..? Шо ж я так чухмарюсь..? А? Я - Васоьк. Но, братаны, зовут меня Крапаль, – ледь продерши очі, відрекомендував себе незнайомець, і побачивши на обличчях «пацанів в натурі» німе нерозуміння, нервово прогундосив, - Ну, Крапаль я!  Поганяло у меня такое – Крапаль! Крапаль – это значит чуть менше дэцела! Врубились, динозавры? А у тебя, брат лихой, есть поганяло?
-  Так, так. Ось моє поганяло! – зрадівши нарешті почутим знайомим словесам вигукнув Андрій, вимахуючи довгою лозиною. – Але рубатися ним не можна!
-  Как не можна? –  В свою чергу, не зрозумівши всієї суті сказаного, обурився Васьок-Крапаль.
  Йому ставало дедалі гірше (починалася «ломка»), і нерозторопність та загрозливі жести «продвинутого» (за рахунок червоних штанів) дідугана дедалі більше дратували його. Тому він різко підвівся і, схопившись за борта мажари, закричав на «креативного чела»:
– Не врубаешься башкой, шо такое поганяло, да ещё и наежаешь?! Видно крышу у тебя снесло. Вот и не врубаешься! А чем тебе врубаться, если мозг у тебя вытек? Чем ты врубаешся?Что у тебя для этого есть? А? 
-  Шабля! – приймаючи виклик, коротко випалив Андрій.
Васьок інтерпретував значення цього слова, як розгніваний наказ негайно «закрыть хлеборезку» і, відчуваючи, що перегнув палицю за що може бути покараний довгою лозиною, він упав долі і серіально заголосив:
-  Ой простите, дяденьки! Я пошутил, в натуре! Подвезите бедного студента! А я вам за это пару коробков «ду-ри» отсыплю! У меня её много! В сумке полный пакет! Отвечаю!
  Побачивши такі зміни у поведінці «опонента», козак змінив гнів на милість.
-  Ото ж бо. Сідай, зли-дарю, задарма підвеземо. – І насмішкувато зиркнувши на Петра додав, - А ду-рі нам не треба. Ду-рі у нас своєї, хоч греблю гати.
  Васьок, не зволікаючи, куницею скочив у воза і, вмостившись між дідами, улесливо зацвірінькав:
-  Спасибо, мужики! А то я уже закумарился ждать автобуса. Классная у вас тачка! Я ещё никогда на коровах не ездил…
-  Це, воли, дур-ню! – Нарешті подав голос Петро, котрий до цього «виконував обітницю мовчання».
 Він сказав це навмисне грубо, щоб продемонструвати, що  і він не останній на цьому возі. А на підтвердження свого статусу вихопив з рук Андрія лозину і щосили хлиснув широку спину вола. Той, розцінивши удар як укус комара, відмахнувся від «стартера» хвостом і не рухався.
- Цоб, цобе! – прийшов на допомогу сконфуженому побратиму козак.
  Воли, почувши знайому команду, напружили м’язи і віз повільно рушив з місця.
- Датчик голосових команд, коробка «автомат»… Ха-ха, круто! – констатував Васьок і, озирнувшись на лантухи, запитав, - А шо в мешках? Может, «солома»?Маковая?! Колитесь!
- Ха! Та ні, не колеться! Там, друже Крапалю, сіль. – усміхаючись, відповів Андрій.
- А шо такое «силь»? – заінтриговано запитав Васьок.
  Петро не пропустив нагоди виявити свою обізнаність у мінералах та хоч трохи загладити прикрий конфуз із «запуском» волів:
- Сіль – це такий білий пил, що приносить людям насолоду від…
- Кокаин!? Герычь!? – мов поранений заєць завищав Крапаль і, не очікуючи відповіді, одним різким рухом  вихопив із сумки квадратну залізну паличку, яка на очах здивованих чумаків перетворилася на ножа.
  Васьок здичавіло розпоров найближчого лантуха і, зачерпнувши лезом його вміст підніс до рота щоб, як у закордонних бойовиках, продегустувати якість «товару». Але, роздр-очений такою наругою над «святим», Петро дужим ударом вибив з рук «дегустатора» ножа, і той полетів у траву.
- Ти що, хар-пак?! Товар псувати? Та ти знаєш, скільки він коштує?! Я ж тебе за це...! – понісся він і зненацька, ніби зашпортнувшись, різко замовк. А потім зі знайомим вже скляним поглядом раптово випалив, - Заб’ємо його, Андрію!?
Крапаль, що не очікував такого фортелю від мішкуватого старця, скажено заволав:
- Нет, мужики, не убивайте! Простите! Я ж не знал, что вы наркодиллеры в натуре! Простите, ло-хонулся!
-  Та досить вже! – зглянувся на нього Андрій і, поплескавши по плечу «кіллера-велетня», додав, - Ніхто тебе не вб’є. Еге ж Петре?
-  Це, поки що. – Придушив Васькову надію на «хепі енд» у цій пригоді Петро.
  Тиша надовго зацарювала на мажарі. Лише поскрипували вісі, неначе просили розтерти їх стомлені тіла рятівним бальзамом  дьогтю. А на узбіччі, у скошеній на корм домашній скотині траві, просякнутій паливно-мастильним ароматом, що підвищує вміст СО2 у м’ясо-молочних продуктах, без упину скреготали вчаділі коники.  Аж ось, відірваний від бітумної плоті неньки-ями колесами чергового автомобіля, камінець боляче вдарив Петра по носі, вивівши його зі стану «поглиблених філософських» роздумів.
-  Це, поки що. – вголос підсумував він півгодинні роздуми.
 Відчувши лихе, «битий вовк» Васьок поспішив завоювати прихильність у «короля Південного наркотрафіку» Петра.
-  Та Вы не бойтесь, босс! Я свой, в натуре! Я тоже в этой теме! Второй год как потребитель! – Заговорив він словами головного героя якогось Голлівудського мила. – Если чё, я даже могу помочь Вам сбагрить товар. Отвечаю! У меня есть пару шны-рей на примете. Они дадут наколку, где правильных клиентов найти… С баб-лом!  А, откуда ваш товар?
-  Із Кримської Колумбії! – сполохав усіх мольфар, що до цього, удаючи з себе сплячого, давився сміхом у солоних лантухах.
  Він з байдужим виглядом, похрустівши затеклими суглобами та хребтом, «возсів», мов у троні, на самісінькій верхівці солоного краму і загубився поглядом у жовтоголовім соняховім полі.
-  А Вы, я извиняюсь хто? – відчувши нову загрозу, боязко запитався Васьок.
-  Я – їхній наркобарон. – з удаваною апатією, що не завадила Крапалю вже благоговіти перед ним, кинув чаклун. 
 Лаври «барона» миттю обскубав Андрій:
-  Не барон, а баран! Ха-ха! А, точніше, відьмак із Карпат.
-  О, из Карпат! Так, мы - земляки! В натуре! Вот это гониво! Моя ж бабуля тоже под Харьковом живёт! – Продемонстрував «глибокі» знання в області географії Васьок.
-  Так, земляки. Четвертого окоту свати. – Люто гигикнув у бороду чаклун.
 Повеселілий Крапаль дістав із сумки жовтий пластиковий пакет і жменею зачерпнув його вміст. За мить Васькова рука явила на світ Божий зелену сушену траву, аромат якої здався побратимам дуже знайомим.
-  А, давайте, я вас накурю! – щиро запропонував чумакам Васьок, котрий вже давно шукав привід «підлікуватись».
-  А що, можна! – стрепенувся Андрій, діставши з-за пояса довгу козацьку люльку, завжди готову жадібно спепелити чужий дармовий тютюн. 
-  Ого! Ну ты Виниту гонишь! Прям трубка мира! – захоплено вигукнув Васьок. – Все убъёмся одной трубой! Дай я запыжую. В отрыв, чуваки-и-и-и!!!
-  Вперед, чумаки-и-и-и!!! – наче бойовий клич, підхопив Андрій.
  Здивований такою неочікувано жвавою реакцією «чувака», Крапаль вихопив люльку і, відточеними до автоматизму рухами, туго набив її химерним тютюном. Потім, швидко розкуривши «косяка», став жадібно хапати дим, надовго затримуючи його у давно зношених легенях. Перегодя куриво виходило з нього назовні через носа і, підхоплене вітерцем, зачепившись, куйовдилося у відьмацькій бороді, від чого останній зайшовся кашлем: 
-  Кахи! Дуй у інший бік на-рик! Я не палю і не терплю цей сморід! - навмисно гидливо сказав він, передчуваючи близьку прем’єру нової комедійної вистави з робочою назвою: «Політ двох обкурених дятлів над гніздом зозулі».
 Але подальші події внесли корективи у назву комедії, перемінивши її на «Степову кориду».
  Упевнившись, що люлька як слід розгорілась, Васьок з респектом, немов гетьманську грамоту, вручив її козакові:
-  Держи, Винни Пых. Хапони и убейся! – торжественно прогундосив він.
  Андрій радо прийняв «підношення» і смачно затягнувся. Його горлянку негайно зашкребло, наче забитого сажею димоходу, в якого задля «профілактики» вкинули з десяток котів. Подих перехопило, і він, густо почервонівши, зайшовся кашлем.
-  Твій тютюн, Крапалю, якесь ГМО. – За хвилину виніс він вердикт «дармовухі», розвінчавши тим самим прислів’я про дурницю та оцет. – На, допалюй сам. Ним тільки чортів з кубла виганяти!
  Ображений Васьок мовчки взяв прадідівське пристосування для трансформації здорових легенів у дірчасте решето. З останньою надією знайти бодай одного поціновувала його «шма-лі», він простягнув люльку Петрові. Настраханий багаторічною дресурою своєї диктато-дружини, пухтій лячно відсахнувся.
-  Ні,ні! Я не хочу!!!
Крапаль, що не зміг догодити «наркодилерам», на секунду розгубився, а потім раптово, тополиним, пухом злетів з мажари і, забігши наперед волів, біс-нувато заволав:
-  А, давайте, накурим ваших бизонов!
  І не чекаючи ухвалення своєї пропозиції, він, для власної розваги, а головно задля того, щоб вразити старих «авторитетів», став по черзі вдувати галюциноген у великі шмар-каті волячі ніздрі. 
  Наступні події можу заримувати так: «Його витівка вдалася, і розвага почалася!»
  Воли спочатку здивовано умліли, а потім, видно спіймавши «приход», ошаліло рвонули з місця. Благеньке ярмо, не витримавши багатоцентнерної навали, репнуло і звільнена необуздана стожильна сила, здіймаючи хмари пилюки, чкурнула у степ. У протилежному напрямку від мажари «парував порохном віків» Васьок. Зрозумівши, що його витівка потерпіла «облом», він приспішив ретируватися,  не забувши прихопити дорогоцінну, битком набиту «кайфом» сумку. 
  Першим до тями приплинув мольфар. Осмисливши перспективу перетворення гужового круїзу на піхотну туристичну мандрівочку, він по-звірячому рявкнув обімлілим чумакам:
-  Осто-лопи! Тримай скотину!
  І це таки подіяло! Побратими притьмом злетіли з воза і закуріли у тому ж напрямку, що і їхні «мустанги».
  Гонитва тривала недовго. Вже за півгодини захеканим «ковбоям» вдалося наздогнати кремезних, не придатних до стаєрських забігів, жуйних велетнів. Ті, висолопивши довгі, покриті піною язики, гучно сопіли у найближчій лощині.
 - Ось тобі, біс-ова худобо! – розгнівано випалив козак і босою ногою, що на ходу звільнилася від сморідних обіймів, «пораненого Амуром», чобота, зацідив найближчому утікачеві по тому місцю, де колись гордовито колихалися мішечки для зберігання парнокопитного генофонду. Ця недолуга вихватка хазяїна, чи то образила працьовиту тварину, чи то розбудила приспаний кастру-ванням інстинкт, що більше личить іспанським бойовим бикам, не відомо. Але її подальші дії були, вищою мірою, неждані! 
  Віл, немов уражений блискавкою (у вже знайоме нам місце), підстрибнувши у повітря, розвернувся до кривдника рогатим пис-ком. Погляд його, наповнених кровавим кришталем очей, здався Андрієві навдивовижу знайомим.
 «Вилитий Петро! Такий же безголовий мо-цак!» - промайнуло у кучерявому «глечику», що з роками уже не так прудко «готував страви».
  Та роздуті ніздрі животини разом з нервовими вдарами, залитих смальцем, порепаних ратиць, скерували козака на інакші (прудкіші) роздуми, по закінченню яких козак раптово загорлав:
- Петре! Навтьоки! 
  Побратим, що ніколи не мав своєї особистої думки та високих принципів, блискавично виконав не дуже благородну команду.
   Розриваючи духмяну літню мару, чумаки косулями поскакали назад до мажари. Червоні шаровари, мов козацька хоругва затріпотіли між випаленого бур`яну. Вони, якось таємниче, а разом з тим невідворотно поманили за собою ображеного «рогача». Породжена козацьким копняком у генетичній спіралі велетня, хімічна реакція спонукала мозок, а за ним і тіло тварини до негайної мсти. Віл осатаніло зірвався з місця і, задерши до гори чималого хвоста, лев’ячими стрибками став невблаганно наближатися до незбагненно  ненависних йому червоних штанів. Помітивши це, Андрій змінив тактику відступу з «прямолінійного драпака» на «заячі викрутаси». Переслідувача (наперекір усім законам фізики – відсутності потрібної частини «чоловічої гідності») заносило на поворотах, але він не здавався. 
  Змагання з «чєлночного» бігу поволі наблизилися траси, перетворивши «мандрівників-моряків» на своїх уболівальників. Із вікон повільно проїжджаючого мікроавтобусу  за перебігом «олімпіади» з цікавістю спостерігали урбаністично-білої засмаги діти.
-  Папа, что это? – Здивовано запитав менший хлопчик.
-  Это, сынок, колхозники корриду устроили! – упавши на кермо, зайшовся сміхом той.
  Він хотів ще відвісити пару смачних жартів, та «корида» небезпечно близько підступилася до трьохкомпонентного забарвлення його авто. Машина, пискнула гумою і, випустивши хмару сизого диму, з прискоренням понеслася у напрямку солоної (з причини  загального користування) купелі.
  Це смердюче дизельне хмаровиння і поклало край гонитві. По-перше, воно сховало (ніби восьминогів) утікачів, а по-друге, вплинуло як заспокійливе на гонителя, остаточно витравивши із нього лихі гени, що так попсували «флегматичний» імідж. Щойно хмару розвіяла довга кольорова колона автобусів, що везли наступну «порцію» дітей для отримання сонячно-медузових опіків на території напівзруйнованих таборів, поглядові вола відкрилася химерна, сповнена самобичування картина. 
  Чумаки заповзято дерлися угору, щільно вкритими довжелезними колючками стовбурами Панської акації, котра єдина із акаційових видів пережила «дров’яний безпрєдєл»  буремно-безмозглих дев’яностих. До підніжжя дерев рясно сипалися шматки одягу і шкіри, густо перемазані кров’ю та про-кльонами.  Тварина задоволена «результатами екзекуції» помалу рушила до родимого возу. Другий віл також сунув по трасі, полохаючи пискляві автомобілі, що наче куріпки, не злітаючи високо, миттю кидалися  врізнобіч, рятуючи наполіровані боки від рогів та хвоста, які невпинно вигойдувалися по непередбачуваній амплітуді у марних спробах відбитися від настирних мух. Його гігантський рот поволі римигав козацький бідокурний чобіт.
  Після одногодинних умовлянь чаклун таки спромігся переконати «кактусових скелелазів» з матю-ччям полишити свої «насиджені вершини». І тільки… 
  Лагодити розтрощене ярмо та впрягати у нього волів, з огляду на категоричну ноту протесту з боку «чумацького посольства», мольфар був змушений власноручно. Тож, сотворивши чергове «сірчане» диво, він за секунду осилив цю «незручну дрібничку», що заважала «Його наближенню до омріяної свободи, та не менш жаданої віддяки «задрипан-цям».

ID:  409449
Рубрика: Проза
дата надходження: 16.03.2013 07:41:23
© дата внесення змiн: 16.03.2013 07:41:23
автор: Осіріс

Мені подобається 0 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



back Попередній твір     Наступний твір forward
author   Перейти на сторінку автора
edit   Редагувати trash   Видалити    print Роздрукувати


 

В Обране додали: Олекса Удайко
Прочитаний усіма відвідувачами (927)
В тому числі авторами сайту (9) показати авторів
Середня оцінка поета: 5.00 Середня оцінка читача: 5.00
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі..




КОМЕНТАРІ

Г. Король, 19.03.2013 - 23:31
Веселе чтиво, посміявся friends
 
Осіріс відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за високу оцінку! smile 12
 
Наталя Данилюк, 19.03.2013 - 19:52
biggrin Справжнісінька корида!Знову насмішили! sty101 Нуб ы фантазыя у Вас! 12 19 flo32 flo26
 
Осіріс відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Радий, що Вам сподобалось! 12 16 give_rose
 
Любов Ігнатова, 17.03.2013 - 06:53
оце тореадори! Дуже влучно і з гумором підібрані слова і вислови!
 
Осіріс відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Велике СПАСИБІ!!! Радий, що сподобалось! smile 16 give_rose give_rose give_rose
 
Олекса Удайко, 16.03.2013 - 07:54
Я зберу Ваші Пілігріми докупи, роздрукую та буде читать на сон грядущий як акафаст! Добре пишите!
Подальших успіхів у прозі! friends friends
 
Осіріс відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую!!! Це найвища оцінка для автора! 12 friends friends friends
 

ДО ВУС синоніми
Синонім до слова:  Новий
Enol: - неопалимий
Синонім до слова:  Новий
Под Сукно: - нетронутый
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Пантелій Любченко: - Замашна.
Синонім до слова:  Бутылка
ixeldino: - Пляхан, СкляЖка
Синонім до слова:  говорити
Svitlana_Belyakova: - базiкати
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Под Сукно: - ти
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Под Сукно: - ви
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Под Сукно: - ти
Синонім до слова:  аврора
Ти: - "древній грек")
Синонім до слова:  візаві
Leskiv: - Пречудово :12:
Синонім до слова:  візаві
Enol: - віч-на-віч на вічність
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Enol: -
Синонім до слова:  говорити
dashavsky: - патякати
Синонім до слова:  говорити
Пантелій Любченко: - вербалити
Синонім до слова:  аврора
Маргіз: - Мигавиця, кольорова мигавиця
Синонім до слова:  аврора
Юхниця Євген: - смолоскиподення
Синонім до слова:  аврора
Ніжинський: - пробудниця-зоряниця
Синонім до слова:  метал
Enol: - ну що - нічого?
Знайти несловникові синоніми до слова:  метал
Enol: - той, що музичний жанр
Знайти несловникові синоніми до слова:  аврора
Enol: - та, що іонізоване сяйво
x
Нові твори
Обрати твори за період: