Подільських руж возрадуйся мій світ.
Чар найсвітліший – зрячих і незрячих.
Із нутр і нурту повнокровний хід,
Єси не вмер у лонах еманацій.
Рай мальовничих, затишних покуть,
скіфських курганів сонцеликі луки.
І позументи мармурових крут.
Некрополі та Велесові дуки.
Тут поліровані веселки березолі
гойдають зливи подувом погоні.
Тут позавічні в позахмарах коні
п’ють голінеба млосну диво-повінь.
Тут Біла Лебідь удається в Діву,
у золоті подільського розливу
пірнає в чисте Боже джерело.
Здіймає крил чарівний мій Фіол.
В Славутича очей не позичати,
Щоб Божу силу річки розпізнати.
На подихах землі в юдольнім возі
ілювіальний янголів живопис.
По різному впадають в Чорне море
Славутич і Крилата Божа річка,
голублені небавом в одне небо,
щоб Україна сяяла і вічно
з подільських руж радів цей Божий світ.
