Серед берез мене веде Велес,
Серед небес мене несе Лемес.
Вже смерть тебе й мене не перетне.
Невже-е , земне, мене не збереже?
- Егейбе-е, ще не це є сенс!
О-О! Весне- сестре, в тебе легке серце,
мене пече від леєних очей.
-Е-ей, гей, рече і рве мене цей пек!
Пере-смерте, серед смертей пекельне.
Все ємне перейме земне.
-Е-ей, перебенде, тебе не вб’є!
Тебе й мене зверне в рельєф.
Тебе й мене не в гне цей смерд.
-Егей, невже немежене вседенне!
Тебе вже не збентеже цей фе єр.
Мене серед печер плете зелене.
-Єс-єсс! Несе через безмежне!
Тобі, джерель, вселеєне вселенське.
В мене ще хресне серце велетенське.
-Гей, гей, веселе-е! – перевесне!
Десь вверх тебе й мене несе!
Де чесне й чемне стереже земне...
