Ніч чаклунка на темнії крила
Забере і слова, і думки,
І впаду я від втоми безсила
В сни свої як в квіток пелюстки.
Замугикає тихо Морфей
Мені місячну, ніжну сонату,
А за мить чути запах лілей,
Що цвітуть біля рідної хати.
Проростуть крізь асфальт спориші,
Затуркоче голубкою мама,
Милий сон - еліксир для душі,
Що роз'ятрені гоїть рани.
По твоїх лабіринтах промчусь
Там, де трави купаються в росах,
Дзвінко мавкою засміюсь,
Розпустивши русяві коси.
Чи миліше щось в світі є,
Чи ніжніше, чи може краще?
Сновидіння - натхнення моє
Проганяєш ти думи найважчі
Ти найкращий з усіх лікарів,
Ти взамін зовсім грошей не просиш,
Ти наркотиком, спокоєм снів
Мир у серце і в душу приносиш.