Вітер шепоче останні слова,
Останні рядки, якими жила,
Останні благання, які він забув,
Останні слова, які не любив.
Сонце заходить, і все знов мовчить,
У темряві лихо для неї кричить.
Листок розірвався, неначе душа,
Залишилась ненависть, біль й тишина.
І серце повільно у грудях забилось,
Нічого в її житті не лишилось.
Лиш кожного вечора плаче в кімнаті,
Й читає вірші про нього закляті.
Натиснула номер, й душа відімкнулась.
Далеко полетіла - назад не вернулась.
І так все лишилось – вона іншою стала,
Замість серця у груди каміння поклала.
Забула про все, чим раніше жила.
Врятувати кохання так й не змогла.
Місяць світив, як ліхтар, у вікно –
Її серце мовчить. Йому все одно.
