А знаєш, йди… Мені болить душа.
Твої слова неначе ніж у серце.
Чи то любов така в твоїх віршах,
Чи то мені прощання дзвін здається?
А знаєш, йди… Вертай чи навпростець.
Нехай я знаю тільки щастя хвилі.
Таке життя: у всього свій кінець,
На «некінець» з тобою ми безсилі.
А знаєш, йди… На віддалі очей
Твоя любов мені така знайома…
Чому ж вона безжально обпече,
А у душі така гірка оскома?..
А знаєш, йди… Ти втомлений, мабуть.
Напевно, я також не маю сили.
Забудь про все. Мене також забудь.
Ти обітнув мені у злеті крила.
А знаєш, йди… Нікому не кажи,
Що я була колись в твоєму серці…
Чи то любов така, як міражі,
Чи то мені прощання дзвін здається?..
...стільки болю в кожній стрічці....ну що ж це за любов - підіймає вище неба... а тримати там не може... і падаєм боляче до землі
Halyna* відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Просто інколи ми чекаємо від когось занадто багато, того, чого вони нам ніколи не зможуть дати. І є речі, які дати безсилі і ми їм. Пора змиритися. Ну, це я про себе.
Вдячна за візит