Я вперше побачила, як з неба падав небесний пілот,
Холодним білим тілом, закрив мені сонце,
Без серця, без крові, без криків, без спогадів перед тим, як померти,
Так сніг падав мені до ніг цієї ночі,
І місяць вперто виспівував печальний мотив...
Ти почався, як він...зникнувши на долоні.
В тобі стільки музики, що мені хочеться закрити вуха,
Говорити з тобою, лише коли падає мій небесний пілот
І кричати, виривати з вуст пекучі уривки
Чи то спогади, чи то легенди, уривки казок.
Доживи до завтра, нам треба ще говорити,
Засинати під плач і спокій Титаніка,
Нехай вкотре зіткнеться з грудами льоду,
Нехай зіткнеться з моїми протестами, з музикою в твоїй голові.
Розкажи мені всі свої таємниці, я навчу їх бути пілотами,
Безшумно впадуть, лиш холодними слідами лишаться,
Татуюванням невидимим, яке кожен день нагадуватиме про своє існування,
Так я в твою спину збираюсь стріляти, та отрутою лізе у вуха музика,
І сонце сьогодні надто яскраве,
Прощай, мій пілот, ти моїми ж словами зникаєш із моїх віршів...
