Я тебе більше не побачу –
Місто, в яке я закохалась...
І я сумую ледь не плачу,
Бо я жалію, що не осталась.
Із парком дивним я прощаюсь;
З сосною, (білка з гілки там живе),
З палатою, де з щастям зустрічалась,
З вікном, що в дивний парк веде.
Ти давно-вічне – фортеця сіра
нам на згадку про твою міць,
а у фортечних мурах – хата ціла,
досі обжита є людьми, стоїть.
Ти серце грієш не одному!
Розлогі схили різних барв –
Так хочеться тихесенько самому
Пройтись, й відчути їх місцевий шарм!
Скінчилася подорож незабутня,
Що щастя залишила на серці...
Спасибі за свято серед будня,
Мої неповторні Микулинці! 25.09.2002
А я-проти критики В нас вільна країна...Ой ...Забув,що ми не в Америці.А щодо розміру та ритму,то і в Тараса Григоровича він інколи"не пляшет".Про русизми взагалі мовчу.
Яна Бім відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Розумієш, я ж теж мрію, коли небудь, надрукуватися... мушу звика тримати удар
Другий коментар-не зовсім про вірш Це назло,да?(а я спеціятельно русизми вживаю) Але я про інше:це назло мені така назва вірша? Ой,тіко не треба про збіги Рішили розізлити дядька А я то думав... Я обідився
Яна Бім відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Не ображайся, але назві вже 10 років Але коли вірша сюди добавила, зізнаюся - згадала про твоє місто "Рішили розізлити дядька" - тут я не, зовсім, розумію чим?
Напишу два коменти:один про вірш,інший-проінше .На відміну від "маститих-знаменитих" мені подобається.Справа ж не в русизмах,ритмові та розмірі...Людина пише те ,що відчуває і так,як відчуває.Якщо знамениті-йдіть друкуйтесь,а нема чого тут зависати і поучати(я про сайт))) Оце я загнув...Аби ще не побили Просто не люблю повчань.Ой,забув-це за вірш
Яна Бім відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Мені приємно, що сподобалось. Я згодна з тим, що людина пише, як відчуває - серцем, а воно часом не добирає слів...
Але не загинай, бо поб"ють, і то ще й я в першу чергу , я не проти критики інакше і не показувалася б тут