Я тебе більше не побачу –
Місто, в яке я закохалась...
І я сумую ледь не плачу,
Бо я жалію, що не осталась.
Із парком дивним я прощаюсь;
З сосною, (білка з гілки там живе),
З палатою, де з щастям зустрічалась,
З вікном, що в дивний парк веде.
Ти давно-вічне – фортеця сіра
нам на згадку про твою міць,
а у фортечних мурах – хата ціла,
досі обжита є людьми, стоїть.
Ти серце грієш не одному!
Розлогі схили різних барв –
Так хочеться тихесенько самому
Пройтись, й відчути їх місцевий шарм!
Скінчилася подорож незабутня,
Що щастя залишила на серці...
Спасибі за свято серед будня,
Мої неповторні Микулинці! 25.09.2002
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=366151
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.09.2012
автор: Яна Бім