За 7 днів до початку цієї сумної осені,
Коли злива до лоскоту гладить засмаглі душі,
Ми по небу востаннє знову гуляєм босими. -
Поміж хмарами вперто шукаєм частинки суші.
В павутині думок настрій часом буває підвішений
Між горбатих «але» і спокусливих «може й, правильно».
Місто дихає снами…нам лишились хвилини лічені...
Полічи моє щастя, і втікай за своїми справами.
Холод дурить словами, заставляє в мовчання кутатись
І ховатись від зрад в лабіринтах з туману й сосен.
У обіймах твоїх зовсім легко на мить заплутатись...
Забери мене в осінь, в свою безпідставну осінь…
