Закривай опівночі фіранки
Хай не дивляться в вікна кімнати
І зривай зі своєї коханки
Все, чим прагла вона приховати
Свою сутність.
І смійся над нею,
Щоб вона у кутку затремтіла,
Трохи схиблений дією хмелю
Й онімілістю власного тіла.
Говори з нею тихо, спокійно
Розглядай на плечі її тіні
І чекай, доки буде зимно,
Щоб укрити її коліна.
Доки стане уже світати…
Доки щоки її пашіють
Говори, що тобі начхати
Чи серйозні її надії
Чи війна, чи зима, чи стелі
Чи вологі твої долоні
Чи приїхали вже каруселі
Чи не страшно отак, в полоні.
Говори, що ти маєш сказати
І стискай їй точений зап'ясток
Дай їй змогу тебе подолати
І сміятись з нікчемності пасток
Дай їй вп’ястись в твої долоні
І схились їй на голі коліна
І лежи так тепер до скону
Тільки слухай, як ззовні машини
Проїжджають і капає з крану
Й так скоро вже буде світати
Як в холодному заціпенінні
Вона схоче тебе запитати,
Оглядаючи ці сірі стелі,
Вигинаючи чорні брови
Чи приїхали вже каруселі?
Чи не гірше в твоєму в полоні?
