У місячному сяйві
Серед блідої ночі,
Де місяць лиш хазяїн,
Всього, що бачать очі
Поміж химер із тіні,
Що підступають всюди,
Зоставсь на самотині
І морок тисне в груди.
В цю пору, що над світом,
Блищить лиш повний місяць,
Обманом все залито
Й обман тумани місить.
Уява вщерт жахами
Заповнює свідомість.
Тут пані між панами
Холодна невідомість.
Закони інші діють -
У темряву, звисока,
Тьмяніє, та не гріє
Мертвенний місяць-око.
І тягне, рве сховатись
Від всіх химер у снах,
Щоб більш не зустрічатись
З усім, що зветься Страх.
Та, спутаний марою,
Несила крок ступити.
Приречений з журбою
В страху життя прожити.
Здавалося б, навіки,
Попав в неволі муку...
І щоб себе звільнити -
Собі подав я руку.
Побачив власне світло,
Побачив правду й віру –
І страх одразу зникнув,
І враз мара злетіла.
Під внутрішнім промінням
Навіювання тане.
І мов від тлі ржавіння,
Розсипались кайдани...
В небес нічне світило
Вдивляюся... Від нього
До ранку простелилась
Ясна пряма дорога.
