Порожнеча у душі - моя це Херосіма,
Дияволом скривився, із сміхом бомбу скинув,
Стогнало наше небо, я чула дзвону гомін,
Пустелею пробігся болючий, сірий попіл.
Душа, немов померла, застрягла у тунелі,
В полоні після струсу, затисли там панелі,
Кричи - лише відлуння, стогни - зірвала голос,
Зітлів вже у щілині останній ніжний колос.
Ідти кудись наосліп, об стіни здерти руки,
Самотність випускає на волю чорні круки,
Пекельно мучить сонце, завяжу це проміння,
Сплітало моє тіло із безвесті коріння.
Мовчу...закрила очі...ні кроку не зробила,
Туман покрив минуле, майбутнє бомба збила,
Обдертий верхній одяг, з бомжа моя натура,
Останній "бом" лунає, ти щось казав? - не чула....
Цікаві образи. Вибух в душі...Чомусь спершу виникли паралелі з Чорнобильською трагедією...Часом нашу душу також щось розриває на шматки,наче атомний вибух...
Galkka відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Сьогодні ще якраз річниця Чорнобиля, тому не дивно)))))хоча.....трагедії вони всюди трагедії))))))дякую,котику, за розуміння.....часом душа ійсно буває,як після такої бомби..спустошена і палаюча.....