Вже смішно плакати, а плачучи сміятись.
І бачити нестерпно несправжнє каяття.
І хочеться нарешті знову вже злякатись,
Та сил нема, чи страху. Лиш вічне забуття.
Навіки, назавжди вже хочеться заснути,
Поринути у безвість, знайти в собі себе.
В покої вічнім є бажання потонути,
Чекати ще недовго. Здійсниться скоро все.
Вже "листя опадає" з безсмертної душі.
Вже скоро час настане прощатись з усіма.
Заіржавілий мозок позбудеться іржі.
І хтось когось згадає. Та вже когось нема...
