У славнім місті Коломиї,
На гордім шпилі, високо вгорі,
Зустрів нас символ - тризуб український,
Що сяяв ясним золотом мені.
Це символ нашої свободи, волі,
Який прийшов із глибини століть,
Його забороняли українцям
І мріяти про нього я не міг.
За нашу волю гинули повстанці,
Відважні люди молоді й старі,
Вони вмирали у холодних шанцях,
Щоб нам здобути право жити на землі.
Хоч тризуб сяє, манить блиском очі,
Та кровопивці смокчуть нашу кров.
Із України вдень і серед ночі
Втікають українці - з серця капле кров.
А ми живемо вдома, як чужинці,
За рідну мову мучить яничар
І землю нашу гарбають чужинці,
Городять поле, гори , море, лісу чар.
Там не іди, туди ступить не можна,
Там вулиця приватна, заповідник, гай,
Там розкошує банда сита і вельможна,
А ти за все плати, або вмирай.
Отак живемо вдома, в Україні,
На краще змін чекаєм - їх нема.
Чи довго ще тривати цій руїні,
Чи ціпів, вил і волі в нас уже нема?
Прокиньмося брати, ми українці !
І банду геть у пекло проженім,
Очистімо всю землю українську,
По-християнськи, люди, заживім !
