Зафарбовуючи сутінками твої брови я вхожу в стан епілепсії, і десь затихають кроки божевілля, а я далі продовжую пити свій ледве теплий зелений чай. В цей час, далеко звідси ти пригортаєш до себе свою порожню душу, яка колись була напівпустою. Ти чуєш дивні мелодій, тої флейти на якій ти так і ненавчилась грати, тебе турбують проблеми голодомору, але ти нічого не робиш для їхнього вирішення. Ти граєш в лови з недопалками цигарок, а навіть інколи і у баскетбол, шпурляючи їх у напівпусті смітники. Ти виходиш вечером у місто в пошуках апельсинів, або просто представників роду цитрусових, бо колір твоєї внутрівенної системи кольору шаленої помаранчі, яку зірвали рано-вранці... Ти така, як апельсинка, моя апельсинка...